Кібер-майбутнє

PreScriptum: Багато хто скаже, що зміст цієї статті нічого нового не відкриває і все вже давно придумано, обдумано і … навіть забуто. Але, питання, що в ній задаються, так і не мають остаточної відповіді. Та й якось відношення до них змінилось за пару років сильно, принаймні в мене…

Чомусь недавно прийшло в голову розуміння, що фільми, що до цих пір вважаються фантастичними: про роботів та кіборгів (хто не знає – це людина з частинами робота), вже давно не фантазія, а реальність. Більшість сучасного виробництва автоматизоване, тобто, його здійснюють роботи без прямої участі людини; існують програмні системи ведення діалогу, які навіть експерти деколи плутають з реальним співрозмовником; деякі людські органи успішно заміняються штучними (руки, ноги, серце, декілька років назад чув про штучне око з 40% зору). Але чомусь ніхто не називає таких людей кіборгами – вони ні трохи не менше люди, ніж до деякого моменту, що змусив їх стати частково роботами.

Пройде ще декілька десятків років, може ми й доживем, як практично усі органи стане можливо замінити штучними. І тут перше філософське питання: де ж межа між людиною і роботом? Більшість людей, з якими мені доводилось спілкуватись на такі теми, вважають, що межа – мозок: поки він людський, то і думки і свідомість людська. Будемо вважати, що штучні органи зможуть забезпечувати точно правильний хімічний склад крові, та реагувати на сигнали мозку – відповідно в людини виникатимуть ті ж емоції, думки і т.д. (принаймні, наскільки відомо сучасній науці їх формування). Тобто, такий собі робокоп з єдиним людським органом все ж є людиною, а будь-яка машина, що управляється програмним алгоритмом, - робот. Що ж, ця думка має право на життя, як і всі інші (надіюсь, їх тут буде висловлено якнайбільше). Хоча, думаю, багато функцій приписують мозку через нерозуміння його діяльності – це мабуть єдиний орган, який поки невідомо як працює. А на невідомість найзручніше спихнути все, що не пояснюється в межах сучасної науки. “От це ми знаєм, а в тому, що не розумієм, винний хтось інший і колись ми точно і його осягнем”. =)))

Щодо самих алгоритмів: вони постійно еволюціонують, як і поняття штучного інтелекту та розуміння інтелекту взагалі. І кожного разу це визначення відтягують від машинно реалізованого, як тільки комп’ютери стануть спроможні його забезпечити. Я не експерт цієї галузі, але точно знаю мінімум 2 зміни розуміння: десь в 60х рр. вважалось, що штучний інтелект виникне сам-по-собі, як тільки пам’ять комп’ютера перейде деяку межу (тоді її оцінили в 2-3 ТБ, як і людську (в кого вінчестери ще в гігабайтах, то 1ТБ=1000ГБ)). Це смішний об’єм, як для сучасних дата-центрів – вони оперують петабайтами (1 ПБ=1000ТБ), а об’єм Інтернету (це безсумнівно зв’язна комп’ютерна мережа) в мільйони разів перевищує і цю цифру, але чомусь інтелекту в тому об’ємі даних небагато, особливо штучного… І вже давно стало зрозуміло, що це неправильне припущення. Наступним критерієм інтелектуальності десь у 80х стало розрізняння образів та звуків. Хоча ці задачі ще не повністю вирішені, але в деяких застосуваннях дуже і дуже близькі до якостей людського мозку. І знову стало очевидно, що скоро і це не стане для комп’ютерів недосяжним. Тепер визначення віднесли в галузь вирішення будь-яких задач на основі навчання (точне визначення не знаю і не бачу потреби приводити – воно ще на раз зміниться). Єдиною явною перевагою людини над комп’ютером в відношенні вирішення задач є неймовірне розпаралелювання виконання задач: якщо в комп’ютера 1 процесор (чи декілька тисяч паралельних ядер в обчислювальних центрах), то в людини всі 2 трільйони нейронів є обчислювальними одиницями, і відстані між ними не інтернетівські – обмін даних майже миттєвий. Людина працює з нечіткою логікою: ми можем чогось не знати точно, але бути впевненим на 30 чи 50% - це перевага аналогових обчислень над цифровими, але вона несуттєва і цілком може бути реалізована. Крім того, хто сказав, що підняте питання стосується лише цифрових комп’ютерів? В найближчі 10-15 років обіцяється створення квантового комп’ютера – він зможе виконувати операції, недосяжні сучасним ПК ні за яких обставин та потужностей (наприклад, підбір пароля довжиною в 1000 символів за декілька секунд =) ). Важко уявити межі алгоритмів, що можуть виконуватись на такому пристрої.

Отож, якщо припустити можливість створення повної моделі мозку: кожен нейрон, всі аксони та дендрони (зв’язки між нейронами) і повністю паралельне обчислення їх усіх, то що ми отримуємо? Алгоритм, що здатний сприймати дані з усіх сенсорів, обробляти їх, вести розмову, просто думати, виводячи нові знання з гігантських об’ємів необроблених даних; навіть емулювати емоції (вони ж залежать переважно від того, що ми бачим, чуєм, про що думаєм, а це все підвладно описаній системі. Емуляція все ж максимум, на що вона здатна, оскільки реальні емоції – це більш фізико-хімічне явище мозку, яке немає змісту переносити в машинні обчислювальні структури (але можливо, якщо ви наполягаєте)); поняття підсвідомості, снів, совісті і т.д., які зараз є ключовими в понятті людини, так само можуть працювати, як і в нашому мозку. Якщо додати людську зовнішність (яка, як раніше говорилось, мало кому грає вирішальну роль для поняття людини), то ніхто не відрізнить цього “робота” від оточуючих. І спробуйте тільки переконати його, що він таки робот. Слово “робот” взято в лапки, бо питання “Що ж це таке?” залишається відкритим.

Важливим аргументом та цікавим питанням розділення людини та програм є прийняття рішень: на основі чого ми приймаєм рішення ніхто насправді не знає. Деколи робим щось таке, що іншим і в голову не прийшло б, деколи – і для себе непередбачувані дії, робим багато очевидних помилок, постійно намагаючись їх уникати, намагаємось досягнути своїх цілей, навіть не знаючи їх!!, продовжуємо жити, самі не знаючи для чого; надіємося на краще, нічого не роблячи для його досягнення. Чи зможе так робот? Можливо, це питання всього декількох багів в системі, а можливо, не підйомна задача програмування.

Одним з найбільш спірних питань тут мабуть є поняття душі: що це і чи перейде в такий неймовірно потужний механізм, що описаний вище. Це ще один фактор, що є для нас незрозумілим і на який покладають багато надій в розділенні людини та машини.

Припустимо все ж можливість перенесення принаймні людської свідомості (разом з підсвідомим та надсвідомим, як поділила немаловідома в вузьких кругах людина =) ) в обчислювальну машину. Забезпечення її функціонування потребуватиме тільки енергії. Її звичайно зможуть забезпечити значно простіші роботи, що не мають емоцій, “зайвих” думок, бажань та мрій. Тоді людина зможе жити тисячі і мільйони років, маючи тіло, що не старіє, бо може бути замінене при потребі. Потреба некваліфікованій нецікавій нам в роботі відпадає – потрібні тільки енергія та сировина для роботів. Залишається лише подорожувати для отримання нових вражень та інформації, займатись інтелектуальною працею. До якого рівня і висновків зможе дійти людський мозок, якщо йому дати необмежені ресурси та мільйони років на роздуми?

Хвилинку, я сказав “подорожувати”? Навіщо? Фізичний світ же зачно простіший за сучасні уявлення про мозок наприклад. Його-то земулювати і зараз можна досить точно, в межах розуміння науки, тільки от ресурсів недостатньо. Інші планети? Навіщо точно взагалі знати, які вони, якщо можна згенерувати скільки треба випадкових планетних систем для задоволення потреб вивчення світу тими робо-людьми? І взагалі щодо моделі фізичного світу: кажуть, що в ньому є біля 10^90 (10 в дев’яностій степені) елементарних частинок і тому емалювати всі нереально – просто не вистачить електронів в сучасному світі для збереження інформації про всі частинки =). А навіщо ж всі одночасно зберігати?? Тільки ті, які хтось бачить! Якщо астроном дивиться в телескоп, то можна створити потрібну ділянку неба, якщо в лабораторії пробують виловити пару електронів, то чому б їх і не створити. Але ж не треба всі і зразу. Відповідно, модель стає цілком таки практично реалізованою. Тоді взагалі цілий світ виникає в межах обчислювальної системи!!! Ось ми і дійшли до ідей Азімова (як я потім вияснив від друзів, - сам не читав, принаймні, поки-що) та інших фантастів. І від того, що хтось це зрозумів раніше, чи читав фантастику, питання не стало менш цікавим. Чи буде такий автогенерований світ правдою? Звичайно ні! - Тільки в тих межах, що будуть відомі на момент його створення, бо після цього ні в кого не виникне ідей вивчати справжній світ – ніхто навіть не здогадуватиметься про його існування… Чи все ж здогадаються? Спробують вирватись? Вдасться? Повернуться до сучасності? Може так і краще? Чи не прийде нам на думку провести експеримент для відповіді на ці питання =)?.. Чи є потреба в правді взагалі, чи краще згенерувати повністю новий світ, чи навіть декілька, чисто з цікавості і дослідження людської думки?

І мабуть головні питання: Це майбутнє? (однин знак на багато питань =) ).

PS: Величенька вийшла стаття, але і питання непрості. І хотілось би почути думки всіх, хто її прочитає.